$3,23 замість $0,64: як новий експортний режим призвів до втрат виручки у горіхової галузі – дослідження KSE Institute

Завантажити повну версію матеріалу Волоський горіх є однією з ключових експортних культур України. Понад 90% річного виробництва (більше 100 тисяч тонн) формується не в промислових садах, а на присадибних ділянках і в лісосмугах, закладених 70+ років тому. Промислові сади дають менше ніж 10% врожаю. Типова операція продажу горіхів з боку домогосподарства — 30–40 кг продукції за сезон із виручкою до $100 на рік. Щоб скласти одну експортну партію, переробник мусить зібрати документи від сотень або тисяч таких постачальників. Вартість підтвердження походження перевищує економічну вигоду від легального оформлення.

У грудні 2024 року запрацював новий режим експортного забезпечення для очищених волоських горіхів, що передбачає окремі податкові накладні та мінімальні експортні ціни. Оскільки документи від домогосподарств не визнавалися надійними, накладні масово блокувалися митницею як «високоризикові». Легальний експортний канал фактично закрився.

Ринок відреагував перекласифікацією під «приготовані або консервовані горіхи», на які режим не поширювався. У грудні 2024 року, після запровадження режиму, експорт за очищених горіхів впав до 0,77 тис. т, а до лютого 2025-го — до 0,04 тис. т. Натомість експорт приготованих горіхів зріс за той самий період на 3,52 і 3,51 тис. т відповідно. Дзеркальна статистика імпортерів підтверджує: товар не змінився, змінилася лише класифікація — Франція задекларувала 3,9 тис. т імпорту очищених горіхів, хоча Україна відправила 3,3 тис. т “приготованих”. Схожа картина по Нідерландах, Польщі та Греції.

До запровадження нового режиму різниця між українською експортною та імпортною ціною країн-партнерів (CIF) була досить типова: у 2024 році — $3,55/кг проти $4,18/кг, тобто розрив $0,64/кг. За січень–вересень 2025 року картина змінилася: $2,40/кг проти $5,63/кг, розрив — $3,23/кг. Оскільки логістичні витрати не зросли пропорційно, це вказує на те, що значна частина виручки осідає в офшорних посередників і не повертається до України.

Хоча на ринку волоського горіха немає явної монополії і багатьом компаніям теоретично відкритий доступ, на практиці продавати й експортувати горіх складно. У виробників зазвичай малі обсяги продукції, а всередині країни попит слабкий. Через це частина інвесторів уже переходить до вирощування фундука. Площі культури зросли до понад 6 тис. га — майже втричі порівняно з 2019–2020 роками.

Попри високий потенціал, галузь стикається з трьома структурними проблемами — землею, людьми і грошами — які війна лише загострила. Близько 40% сільськогосподарських угідь уражені ерозією, 1,7 млн га лісів (≈15% від загальної площі) постраждали від бойових дій, пожежі знищили понад 880 тис. га природних територій. Станом на березень 2026 року 132 тис. км² потенційно забруднено вибухонебезпечними предметами. Кількість робітників в АПК скоротилася більш ніж на 25% з 2021 року (тоді — 2,7 млн зайнятих). У 2024 році 60% компаній повідомляли про кадровий дефіцит. Зарплата в секторі — на 15,4% нижча за середню по країні. Комерційні кредити коштують ~17% річних, тоді як горіховий сад починає плодоносити лише через 5+ років. Програма «5–7–9» дає ставки 5–9%, але строки до 5 років не відповідають цьому циклу. У 2023–2024 роках на підтримку волоського горіха і фундука виділили 289 млн грн із максимальним грантом 250 тис. грн/га — покриття до 1 150 га.

Законодавство наразі написане під стандартизоване промислове виробництво. При цьому 90% українського експорту формується з ультрафрагментованих домогосподарських ланцюгів. За чинних правил не існує законного способу вивезти продукцію офіційними каналами без порушень. Без перебудови механізмів підтвердження походження й експортного комплаєнсу будь-які точкові стимули галузі матимуть обмежений ефект.